Коли засновник компанії не є службовою особою

У грудні 2024 року Верховний Суд поставив крапку в справі, в якій розглядалася розтрата майна шляхом зловживання службовим становищем (стаття 191 Кримінального кодексу України), виправдавши засновника компанії, якого обвинувачували у пособництві в заволодінні коштами банку в особливо великих розмірах. Це рішення, окрім своєї суспільної значущості, має велике значення для юридичної практики, оскільки прояснює низку ключових питань щодо кримінальної відповідальності за службові злочини.

Справа стосувалася звинувачень проти обвинуваченого, засновника ТОВ, у пособництві в розтраті коштів банку на суму 462 000 гривень. Прокурор стверджував, що обвинувачений, діючи за попередньою змовою з іншою особою, сприяв заволодінню коштами банку за фактично не виконану роботу з повернення проблемної заборгованості.

Проте, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, а згодом підтвердив і Верховний Суд, обвинувачений не мав жодних повноважень щодо розпорядження коштами банку. Він співпрацював з банком на підставі договору про співпрацю, а його діяльність була спрямована на виконання умов цього договору. Більше того, боржник банку повністю погасив свою заборгованість, у тому числі завдяки діям обвинуваченого.

Верховний Суд у своїй постанові зробив ряд важливих правових висновків. По-перше, було підкреслено, що засновник компанії, який одночасно є її найманим працівником, не може автоматично вважатися службовою особою в розумінні статті 18 Кримінального кодексу України. Для цього необхідно, щоб йому було ввірене або перебувало у його віданні майно, і він мав повноваження на розпорядження цим майном.

По-друге, Суд наголосив, що пособництво у злочині не може кваліфікуватися як вчинення злочину групою осіб, оскільки дії пособника безпосередньо не утворюють об’єктивної сторони складу злочину.

Це рішення Верховного Суду має велике значення для практики застосування кримінального законодавства, особливо у справах, пов’язаних зі службовими злочинами. Воно чітко розмежовує поняття “засновник компанії” та “службова особа”, а також визначає межі відповідальності за пособництво у злочині.

Для тих, хто може опинитися в подібній ситуації, важливо розуміти, що наявність формального зв’язку з компанією (наприклад, статус засновника) не означає автоматичної кримінальної відповідальності за дії, пов’язані з розпорядженням її майном. Ключовим є наявність реальних повноважень на розпорядження цим майном та умисне використання цих повноважень всупереч інтересам служби.

У світлі цього рішення, кожному, хто має справу з розпорядженням чужим майном, варто бути особливо уважним та обачним, чітко дотримуватися своїх повноважень та діяти виключно в інтересах служби. Адже, як показує практика, навіть ненавмисні помилки можуть мати серйозні правові наслідки.

Раніше ми розповідали, що ухилення від сплати податків не завжди кримінальне правопорушення.

У таких складних ситуаціях вкрай важливо мати досвідченого адвоката, який зможе надати кваліфіковану правову допомогу та захистити ваші інтереси. Партнер юридичної компанії Evidence Partners, адвокат по кримінальних справах Богдан Глядик має великий досвід захисту підозрюваних, обвинувачених в кримінальних провадженнях, зокрема у справах, пов’язаних зі службовими та корупційними злочинами. Експертиза і досвід Богдана Глядика дозволяє ефективно захищати інтереси своїх клієнтів на всіх стадіях кримінального провадження.

Стаття 191 Кримінального кодексу України. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, – карається штрафом від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем – карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, – караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, – караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.