В українській правовій системі застосування запобіжних заходів, зокрема застави, залишається предметом гострих дискусій. З одного боку, застава є важливим інструментом, що має гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного та забезпечити ефективність розслідування. З іншого – практика її застосування нерідко викликає питання щодо дотримання фундаментальних прав людини, зокрема презумпції невинуватості.
Чи не перетворюється застава, особливо у справах, пов’язаних із економічними злочинами, на інструмент тиску та спосіб “покарання” особи ще до винесення вироку суду? Чи завжди суди враховують майновий стан підозрюваного, встановлюючи розмір застави, і чи не стає цей запобіжний захід недосяжним для значної частини громадян?
Питання адекватності розмірів застав, доцільності їх застосування у кожному конкретному випадку та можливості використання альтернативних запобіжних заходів потребують ретельного аналізу та, можливо, перегляду законодавчих норм.
Важливо пам’ятати, що надмірне та необґрунтоване застосування застави може мати негативні наслідки не лише для окремих осіб, але й для інвестиційного клімату країни загалом.
Чи відповідають українські реалії рішенням Європейського суду з прав людини в частині застосування запобіжного заходу?
Відповіді на ці питання шукав партнер юридичної компанії Evidence Partners, адвокат Богдан Глядик у статті, опублікованій на сайті Юридичної газети.
