Звинувачення у вчиненні так званих білокомірцевих злочинів, зокрема за статтею 191 Кримінального кодексу України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), залишаються одними з найсерйозніших викликів для представників бізнесу та посадових осіб. Нещодавня постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі №461/2922/20 внесла важливі уточнення щодо застосування цієї норми, що має суттєве значення для побудови ефективної стратегії захисту.
Партнер юридичної компанії Evidence Partners, адвокат Богдан Глядик, що спеціалізується на захисті у справах про білокомірцеві злочини, проаналізував ключові висновки цього рішення.
Перш за все, Верховний Суд чітко розмежував три форми об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 191 КК: привласнення, розтрата майна та заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Хоча всі вони об’єднані умисним, протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи користь третіх осіб, їх механізми різняться. Привласнення – це незаконне утримання майна, яке було законно ввірене службовій особі або перебувало в її віданні. Розтрата майна, в свою чергу, полягає у незаконному витрачанні чи відчуженні (продаж, дарування, споживання) такого майна. Заволодіння шляхом зловживання службовим становищем передбачає використання службовою особою своїх повноважень всупереч інтересам служби для незаконного заволодіння майном (наприклад, через віддання незаконних вказівок підлеглим чи використання фіктивних документів). Розуміння цих відмінностей є критичним для правильної кваліфікації дій та виявлення слабких місць у позиції обвинувачення.
Найважливішим аспектом, на якому наголосив Верховний Суд, є суб’єктивна сторона злочину за ст. 191 КК. Суд підкреслив, що відповідальність настає лише за наявності прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети. Це означає, що сторона обвинувачення зобов’язана довести не просто факт нестачі чи нецільового використання майна, а й те, що службова особа діяла умисно, бажаючи незаконно збагатитися сама або збагатити інших осіб, у долі яких вона зацікавлена. Відсутність доказів прямого умислу та корисливого мотиву (наприклад, якщо дії були викликані помилкою, недбалістю, ризикованим, але добросовісним управлінським рішенням або спрямовані на досягнення іншої мети, не пов’язаної з незаконним збагаченням) виключає склад злочину за ст. 191 КК. Саме на доведенні відсутності цих суб’єктивних ознак часто будується ефективний захист, що вимагає глибокої роботи кваліфікованого адвоката по кримінальних справах.
Наведені висновки Верховного Суду підкреслюють складність справ, пов’язаних із обвинуваченнями у привласненні ввіреного майна, розтраті майна шляхом зловживання службовим становищем. Доведення вини службової особи вимагає від сторони обвинувачення не лише встановлення факту майнової шкоди, а й беззаперечного підтвердження прямого умислу та корисливого мотиву. Водночас процесуальні аспекти, як-от робота зі свідченнями, потребують пильної уваги для забезпечення права на справедливий суд.
Юридична компанія Evidence Partners має значний досвід та експертизу у захисті клієнтів у таких складних кримінальних провадженнях. Наші адвокати по кримінальних справах глибоко розуміють усі нюанси кваліфікації дій за ст. 191 КК та процесуальні тонкощі, що дозволяє нам вибудовувати максимально ефективні стратегії захисту інтересів наших клієнтів на всіх етапах кримінального процесу.
Раніше ми розповідали, коли засновник компанії не є службовою особою.
